Готуємося до педагогічної ради

 

 Педагогічна рада за темою:

«СОЦІАЛЬНО-ОСОБИСТІСНИЙ РОЗВИТОК ДОШКІЛЬНИКІВ»

 

 

Очікувані результати: розширення знань педагогів про зміст та завдання соціально-особистісного розвитку дошкільників; сприяння формуванню професійних якостей педагога.

Порядок денний:

1. Про соціально-особистісний розвиток дітей дошкільного віку. Феномен дитячої субкультури.                

                                                    Доповідь - Сніцарьова О.М.

2. Про результативність взаємодії соціального педагога, практичного психолога та вихователів щодо забезпечення соціально-особистісного розвитку дошкільників. 

                                                  Довідка - Левицька Л.А.                                                  

3. Використання ігрових технологій у соціально-особистісному розвитку дошкільників.                          

                                               Тренінг - Стаценко Н.В., Кісенко Ю.В.

4. Правова освіта як складова соціалізації дитини.  

                                             Презентація - Сніцарьова О.М.

Реалізація освітньої лінії «Дитина в соціумі»

До теоретичних засад реалізації завдань освітньої лінії «Дитина в соціумі» варто віднести тезу про те, що взаємодія дитини із соціальною дійсністю задовольняє дві важливі потреби її саморозвитку, як-от:

  • самореалізація - виявлення та ствердження себе серед інших людей;
  • входження в соціальну дійсність, віднайдення свого місця.

 

Під соціалізацією розуміють процес поступового входження дитини у світ соціальних зв’язків. Водночас соціалізація забезпечує індивідуалізацію, оскільки лише у соціальних зв’язках, у взаємодії відбувається самовизначення у соціокультурному просторі. Не випадково освітня лінія Базового компонента дошкільної освіти має назву «Дитина в соціумі» і визначена першою серед інших одразу після освітньої лінії «Особистість дитини». Адже усвідомлення самої себе приходить до людини через ставлення до неї інших.

 

Головними принципами організації роботи за освітньою лінією «Дитина в соціумі» є:

  • єдність формування в дітей уявлень про соціальну дійсність як про частину довкілля, що відображає діяльність і взаємини людей, та виховання в дітей усвідомленого бажання брати участь у житті людей, що їх оточують;
  • емоціогенність як необхідна умова засвоєння дітьми соціального досвіду;
  • достовірність та педагогічна доцільність у відборі знань про людину, суспільство, мораль;
  • комплексність застосування різних видів діяльності дітей у формуванні гуманного ставлення до людей;
  • використання прикладу дорослого як носія знань, норм, цінностей, особистих якостей.

 

Головне завдання реалізації освітньої лінії «Дитина в соціумі» - розкрити дитині соціальний світ і допомогти їй здобути соціальний досвід, зрозуміти своє місце у соціумі як активного учасника. У процесі індивідуального освоєння світу дитина не втрачає власного Я, а, навпаки, зберігає, розвиває і збагачує зміст свого внутрішнього світу. Дитина - соціальна істота. Для неї характерною є гостра специфічна потреба в іншому. Тому будь-яке, навіть найпростіше, ставлення дитини до навколишнього світу завжди переломлюється через ставлення до іншої людини. Саме поняття «ставлення» має суб’єктивний і об’єктивний аспекти. За твердженням Лідії Божович, лише через вивчення ставлення дитини до дійсності і, насамперед, до суспільної дійсності пролягає шлях до вивчення її особистості.

 

Надзвичайно важливо формувати у дітей:

  • відкритість до світу людей як потребу особистості;
  • навички соціальної поведінки;
  • усвідомлене ставлення - до себе як до вільної самостійної особистості; до своїх обов’язків, що визначаються зв’язками з іншими людьми;
  • готовність сприймати соціальну інформацію;
  • здатність співчувати, співпереживати;
  • бажання пізнавати людей, робити добро, чинити гідно.

 

У передмові до Базового компонента дошкільної освіти вказано, що взаємодія з іншими людьми є своєрідним видом входження дитини в соціум, що потребує вміння узгоджувати свої інтереси, бажання, дії з іншими членами суспільства.

 

У дошкільному віці формуються основи соціальної компетентності дитини:

  • вміння орієнтуватися в світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі люди; люди різної статі, віку, роду занять тощо);
  • здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки;
  • уміння поважати інших людей, допомагати їм, турбуватися про них; обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності.

 

Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце у системі відносин людей і адекватно поводитися.

 

Базовим компонентом дошкільної освіти визначено дві компетенції дошкільника стосовно соціального оточення:

  • родинно­-побутова - обізнаність з нормами та правилами сімейного (родинного) співжиття; здатність їх дотримуватися; уміння підтримувати доброзичливі, дружні, довірливі стосунки в родинному колі, виявляти турботу і любов до рідних і близьких членів родини;
  • соціально­-комунікативна - обізнаність з різними соціальними ролями людей (знайомі, незнайомі; свої, чужі; діти, дорослі; жінки, чоловіки; дівчатка, хлопчики; молоді, літні тощо), з елементарними соціальними та морально­етичними нормами міжособистісних взаємин, уміння дотримуватися їх під час спілкування. Здатність взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе. Вміння співпереживати, співчувати, допомагати іншим, обирати відповідні способи спілкування в різних життєвих ситуаціях.

 

Першого досвіду соціальної поведінки дитина набуває в родині, яка об’єднує найрідніших людей спільними переживаннями, любов’ю, турботою, обов’язками. У дітей формуються уявлення про те, що хороша, дружна родина - запорука щастя людини, що слід берегти й примножувати родинні традиції, дбати про те, щоб родину поважали. Дитина має виявляти турботу про рідних, бажання радувати близьких людей, виконуючи головні правила співжиття в сім’ї, запобігати непорозумінням між її членами, а в разі їх виникнення - брати на себе сміливість порозумітися щодо прикрого випадку, вибачитися, якщо завинила сама, пробачити іншим.

 

Важливо вчити виявляти ініціативу у встановленні контактів, діяти в інтересах членів родини:

  1. Втішити засмученого;
  2. Порадіти успіху;
  3. Проявити: 
  • готовність до спільної діяльності;
  • особливу турботу про найменших і найстарших у родині;
  • запобігливість і розуміння - пропонувати допомогу, не принижуючи гідності, ввічливо розмовляти, не перебиваючи інших, не втручатися в особисті справи, не завдавати зайвого клопоту.

 

У родині дитина набуває соціального досвіду впевненої поведінки. У неї формується відчуття власної значущості, закладаються основи почуття гідності. Саме родина дає відчуття захищеності — важливе для розвитку самостійності, впевненості, задоволення потреби у соціальній відповідності вже в дитинстві. Почуття моральної захищеності особливо важливе для позитивного сприймання себе, що уможливлює виховання поваги до інших людей.

 

Як зазначав відомий психолог Ерік Еріксон (Erik Erikson), вже в ранньому віці починає складатися таке важливе особистісне утворення, як «базова довіра до світу» - уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість з ними. За умов правильного виховання воно переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування.

 

Правильне ставлення дитини до явищ соціального довкілля засновується насамперед на особистісному, суб’єктному ставленні до дитини близьких дорослих.

 

У молодшому дошкільному віці дитина знає близьких дорослих і дітей, їхні імена, сімейні та родинні стосунки, а в дошкільному закладі - імена і по батькові педагогів. Дитина знає, що в сім’ї людина народжується і живе. Вона розуміє значення родинних взаємин, злагоди і порядку в домі, вміє виявляти турботу про рідних людей і любов до них. Знає правила спілкування зі знайомими (сусіди, друзі батьків) та незнайомими людьми. У цьому віці дитина розуміє вимоги дорослих до її поведінки, виявляє інтерес до спільної з дорослими і дітьми діяльності. Розуміє відмінність між дорослими і дітьми. Усвідомлює захищеність дітей батьками. Вирізняє рідних, знайомих та чужих людей. Дитина вже вміє вітатися, дякувати, просити і пропонувати допомогу. Вона виражає своє ставлення до людей за допомогою вербальних і невербальних засобів. Виявляє турботу про людей відповідно до їхнього віку. Дитина молодшого дошкільного віку розуміє стан і настрій дорослих і дітей, значення добрих взаємин з дітьми і педагогами в дитячому садку. Вона вміє спільно діяти в грі, під час занять. Знає і виконує правила ввічливого спілкування. Розуміє, що в товаристві слід дотримуватися спільних норм. Виявляє інтерес до дій і слів вихователя, прагне співдіяти, бути схваленою за хороші вчинки. Вміє розповідати про своїх друзів, їхні риси характеру. Розуміє вимоги до своєї поведінки під час спільної діяльності. Турбується про менших дітей і вчиться у старших.

 

У старшому дошкільному віці дитина розуміється на взаєминах у сім’ї, ставленні членів родини одне до одного. Знає свій родовід, усвідомлює, що честь роду залежить від кожної людини. Бере участь у вшануванні пам’яті предків, у стосунках сім’ї з родичами, які живуть поруч і далеко. Виявляє інтерес до родинних реліквій, бере участь у родинних традиціях.

 

Дитина має сформовані уявлення про:

  • доброту, гуманність, щирість як важливі якості людини і людських взаємин;
  • справедливість як здатність правильно оцінювати вчинки людей;
  • чесність як вимогу до власної поведінки відповідати тим критеріям, які застосовує в оцінюванні вчинків інших людей.

 

Самоповага дитини старшого дошкільного віку ґрунтується на усвідомленні своїх почуттів, індивідуальності, права на самовираження, а також самостійній поведінці, яка виправдовує очікування.

 

Дитина старшого дошкільного віку визначає стан і почуття інших людей з їхнього вигляду, інтонації, дій. Виявляє повагу до почуттів людини, її права бути такою, як вона є. Чуйно ставиться до інших людей залежно від віку і статі. Вміє запобігати конфліктам, а за потреби - розв’язувати їх. Усвідомлює ставлення людей до себе. Почувається природно в товаристві знайомих і незнайомих людей. Знає, як реагувати на вияви несправедливого ставлення до себе, розуміє причину і намагається її усунути. Прагне до того, щоб взаємини були коректними, толерантними. Розуміє поняття «дружба», «товаришування» і відповідно будує стосунки з однолітками.

 

Має уявлення про державу, її символи, народ, національні особливості українців. Знає національних героїв, виявляє повагу до них, вшановує національні святині. Розуміє поняття «людство», «народ», «нація». Поважає звичаї інших народів.

 

Для успішної соціалізації особистості дошкільника важливо створити таке виховне і розвивальне середовище, у якому дитина могла б активно діяти, пізнавати світ, спілкуватися з дорослими й однолітками, і водночас з’ясувати ті питання, які її хвилюють і спонукають до їх розв’язання, зокрема:

  • Що для мене важливо, а що - не надто?
  • Чому потрібно чинити так, а не інакше?
  • Як зробити так, щоб усім було приємно?
  • Чим можна порадувати близьких?

 

Наповнюючи виховний процес ціннісним змістом, педагогу необхідно пам’ятати, що:

  • спрямовувати соціальний розвиток дітей слід відповідно до реально існуючої у суспільстві системи цінностей;
  • орієнтуватися доцільно на найбільш значущі цінності, які презентують узагальнені цілі соціального становлення;
  • здійснювати виховну функцію здатна лише визнана, усвідомлена й емоційно пережита дитиною цінність.

 

Емоційні реакції як зовнішній вияв внутрішнього світу дитини - один із показників успішного чи сповільненого входження в соціальну ситуацію і прийняття певної соціальної ролі. Емоційний спосіб взаємодії з оточенням є для дитини первинним, вона його виявляє вже з перших місяців життя, ще до оволодіння мовою. Нагадаємо, що перший емоційний досвід починає формуватися ще до того, як дитина словами може позначити і пояснити своє ставлення. У поведінці дорослої людини багато що зумовлюється першим емоційним досвідом, здобутим у ранньому віці. Саме соціальні емоції дітей відображають пріоритетні потреби і прагнення в процесі спілкування з однолітками і дорослими.

 

Одна з головних особистісних потреб дошкільника - потреба у визнанні і прийнятті іншими, особливо близькими і значимими для нього людьми. Задоволення цієї потреби не лише впливає на характер стосунків дитини з оточенням і на її поведінку, а й визначає життєву позицію особистості, яка щойно починає формуватися. На поведінці позначається також міра задоволення означених потреб: негативні соціальні емоції, які переживає дитина в різних життєвих ситуаціях, можуть бути обумовлені саме неприйняттям і відчуженістю з боку найближчого оточення.

 

Зауважимо, що для соціально­-емоційного благополуччя, зокрема для успішної взаємодії із соціальним оточенням як у нових ситуаціях, так і у звичних обставинах, важливу роль відіграє відчуття впевненості в собі та інших людях. Упевненість є показником особистісних можливостей дитини. Дитина почувається впевненою, коли відчуває підтримку, коли не боїться, що її не зрозуміють чи покарають. Зрозуміло, що таке ставлення формується частіше в дітей з позитивним емоційним досвідом взаємодії з оточенням. У процесі спілкування з однолітками і дорослими, особливо з близькими людьми, у дітей формуються емоційні установки стосовно себе й оточення. Стійкі емоційні установки набувають функції внутрішньої оцінки, своєрідної призми, через яку сприймається ситуація, подія, інша людина. Переживаючи ситуацію емоційного дискомфорту, дитина, зазвичай, підсвідомо обирає той або той спосіб психологічного самозахисту активного чи пасивного характеру. Скоюючи агресивні дії або перебуваючи в депресивному стані, діти так намагаються прожити конкретну ситуацію, протистояти емоційному негативізму, який виникає під час взаємодії з оточенням і спотворює духовний зв’язок дитини зі світом.

 

Основними формами роботи з дітьми за освітньою лінією «Дитина в соціумі» є традиційні, зокрема:

  • заняття з ознайомлення з довкіллям;
  • екскурсії та спостереження;
  • зустрічі з цікавими людьми;
  • етичні бесіди;
  • читання художньої літератури.

 

Для формування досвіду соціальної поведінки дітей доцільно залучати до:

  • складання родовідного дерева;
  • розглядання сімейних фотографій, документів, листів;
  • складання розповідей про родинні реліквії;
  • бесід про добро і красу, матеріалом для яких можуть слугувати оповідання і казки Василя Сухомлинського;
  • слухання розповідей, складених вихователем;
  • проведення ігрових подорожей до Країни Милосердя, Царства Доброти тощо.

 

Ефективним може бути використання:

  • казкових ігрових технологій - «Квітка доброти», «Промінчики людяності», «Острів розуміння», «Дзвіночки совісті»;
  • психотехнологій - гімнастики почуттів, енергетичних вправ «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга».

 

Важливо, щоб педагог був здатним до особистого виявлення глибоких почуттів і вмів творчо залучати дітей до співпереживання.

 

Особливої уваги вихователя потребує розвиток творчих ігор соціальної тематики, в яких дитина відображає своє розуміння соціуму, взаємин людей, виконання ними моральних норм, ставлення до соціальних обов’язків. У роботі за освітньою лінією «Дитина в соціумі» особливого значення набуває творча гра.

 

Специфічною особливістю роботи за цією освітньою лінією є те, що вона не обмежується певними формами освітньої роботи, місцем у розпорядку дня, тривалістю в часі. Оскільки дитина здобуває соціальний досвід постійно, то поруч із запланованими і підготовленими вихователем формами варто використовувати також події, які відбуваються поза планом. Нова іграшка, квітка, що розцвіла, хвороба товариша по групі та його повернення в дитячий садок і багато інших подій, що виникають поза планом освітньої діяльності, - все це може стати предметом соціально-­емоційного переживання й осмислення дітьми.

 

Майстерність вихователя проявляється у доцільності й адекватності апелювання до почуттів і досвіду дітей, тактовності та делікатності в обговоренні питань, що їх хвилюють, вмінні ненав’язливо і точно допомагати дітям у ціннісному освоєнні світу людей.

 

Рекомендації

Формуємо базові якості особистості дитини за темою «Моє-твоє-наше»

 

Для дітей характерно привласнювати те, що поруч і їм подобається, а також конфліктувати з іншими, обстоюючи своє право чи бажання взяти бажану річ собі. Тож розрізнення понять «моє», «твоє», «наше» значною мірою є основою соціалізації дитини з раннього віку. Входження дитини у світ людей, речей та природи супроводжується щоденним пізнанням правил співжиття у цьому світі, визначенням свого місця в ньому та поступовим усвідомленням своїх взаємин із тими, хто поруч. Тема «Моє-твоє-наше» є значущою для особистісного розвитку дитини, зокрема формування базових особистісних якостей дітей, які є основою забезпечення міжособистісної злагоди та дошкільної зрілості, зокрема відповідальність, терпимість, доброзичливість самостійність, розсудливість, чуйність.

 

Відповідальність

 

Організуйте з дітьми полілог «Наші спільні справи» за запитаннями:

  • Що ми робимо в групі разом?
  • Чи вміємо ми домовлятися/звертатися по допомогу/допомагати одне одному?
  • Які з дій можемо легко зробити самі, а для виконання яких ліпше об’єднатися?

 

Проведіть з дітьми бесіду про те, як ліпше зробити подарунок своїй мамі/ліпити глечик? (самому); посадити квіти біля дитячого садка/грати в ігри/прибирати? (разом).

 

Залучайте дітей до виконання спільних практичних завдань, як-от: зробити афішу до свята, навести лад у книжковому куточку, доглянути квітник. Під час такої діяльності не акцентуйте увагу лише на досягненні певного результату, а й підведіть дітей до розуміння, які справи є моїми, а які — нашими, скільки зусиль слід докласти кожному, щоб досягти спільного результату: разом посадили квіти — це наша спільна праця і наш квітник. Допоможіть дітям усвідомити, що й «моя особиста справа» може слугувати «нашим спільним інтересам»: сам зробив аплікацію — це моя робота, проте вона може прикрашати нашу групу.

 

Опрацюйте у контексті теми «Моє-твоє-наше» казки на кшталт «Троє поросят», які допоможуть дітям порівняти результативність власних і спільних зусиль, усвідомити цінність спільної праці та злагоди, підведе до розуміння відповідальності за власні рішення.

Продовжуйте роботу за змістом казки у театралізованих та режисерських іграх, під час конструкційної діяльності на тему «Будинок» тощо.

 

Терпимість та доброзичливість

 

Зауважте, що узгодженість взаємодії між людьми та їхнє терпиме й доброзичливе ставлення одне до одного - чи не найважливіша умова успішності особистості як суб’єкта соціуму.

 

Опрацюйте з дітьми вірш Світлани Зайцевої «Пісочниця», а потім на його основі організуйте ігрову сюжетну діяльність дітей.

 

Вправляйте дітей у вмінні просити, коректно відмовляти, приймати відмову, слухати і зважати на чужу думку в діалогах «Прохання», «Переконання», «Заперечення».

 

Застосовуйте у роботі з дітьми предметні картинки із зображенням моїх/наших речей чи предметів довкілля.

 

Обговоріть з дітьми причини та способи розв’язання конфліктів між людьми.

 

Організуйте роботу з коректурною таблицею та асоціативною картою, що активізує мисленнєву та мовленнєву діяльність дітей.

 

Розсудливість

Формуйте в дітей  здатність поважати та цінувати працю людей, які створили все те, чим ми користуємось і що є нашим, важливість збереження природного довкілля, подарованого нам, людям, задарма.

 

Вправляйте дітей в умінні встановлювати взаємозв’язки між об’єктами та явищами навколишнього світу, між власною діяльністю та довкіллям за допомогою асоціативними картами «Моє-твоє-наше».

 

Читайте та обговорюйте з дітьми оповідання Василя Сухомлинського «Соромно перед соловейком», адже реалізація ідеї ощадливого використання природних ресурсів також сприяє формуванню розсудливості як особистісної риси дитини.

 

Самостійність

Опрацюйте або пригадайте з дітьми казку Юрія Ярмиша «Найкращий подарунок», яка допоможе їм збагнути, що самостійним не можна стати без власних старань, зусиль і навчання.

 

Проведіть мовленнєві вправи «Щоб уміти …, треба …», «Що я можу сам?», будівельно-конструкційну та образотворчу діяльність, оскільки включення дітей у ситуації вибору оптимального способу розв’язання завдання чи проблеми дадуть змогу дітям упевнитися у власній спроможності.

 

Створіть таке розвивальне середовища, що сприятиме самостійній роботі дітей як індивідуально, так і колективно.

 

Чуйність

Для формування духовно-моральних якостей особистості дитини створюйте ситуації, коли варто обстоювати свої бажання та права щодо «мого-твого-нашого». Означені якості виражаються в ставленні не лише до речей («Це моє!», «Чому в мене цього немає?» тощо), а й до проблем (якщо комусь погано, чи це лише його проблема?). Саме проживання таких проблемних ситуацій сприятиме вихованню в дітей чуйності, спонукатиме до співпереживання чужій біді.

 

Організуйте роздуми над життєвими ситуаціями або казковими сюжетами для формування в дошкільників небайдужого ставлення до чужої біди, наприклад:

  • Півник не послухав Котика і потрапив у біду, тому він сам у цьому винен. Але Котик не сказав Півнику, що це його проблема;
  • Наф-Наф, співчуваючи своїм нерозумним братам, пустив їх у свій дім. Він не казав їм, що вони самі винні, і тому це їхні проблеми;

 

Проведіть полілоги «Заздрити чи ні?», «Що таке щедрість», «Мої та наші успіхи», що сприятиме аналізуванню дітьми власних думок та вихованню в них доброзичливого ставлення до інших.

 

Звертайте увагу дітей на важливі соціально-психологічні ситуації не лише впродовж проживання теми «Моє-твоє-наше», а й під час буденних справ та повсякденного спілкування.

 

Пам’ятка

Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку

 

Статева ідентифікація - один з найважливіших проявів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя. Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей - мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри, онука чи онучки, надійного друга чи подруги - треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

 

Метою гендерного виховання є формування:

  • правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки в суспільстві;
  • моделі поведінки певної статі;
  • культури взаємин між статями.

 

Завданнями гендерного виховання дошкільників є:

  • виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як об’єкта пізнання;
  • поглиблювати знання про розподіл усіх людей на чоловіків і жінок, про зміст понять «хлопчик», «дівчинка», сприяти статевій ідентифікації;
  • формувати здорове ставлення дітей до статевих відмінностей, до народження дитини;
  • правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей;
  • підтримувати фізичне і психічне здоров’я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне ставлення до навколишнього світу;
  • виховувати стійкий інтерес і позитивне ставлення до рідних, близьких, значимих для дитини людей, бажання бути приємними партнерами в спілкуванні з ними;
  • розвивати уявлення про себе та інших людей як про осіб фізичних і соціальних - зі своїми недоліками, типовими й індивідуальними особливостями;
  • створювати умови для набуття досвіду взаємин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;
  • стимулювати самостійність, уміння здійснювати мотивований вибір, віддавати комусь/чомусь перевагу;
  • розвивати емпатію як якість особистості - вміння відчувати і розпізнавати стан і настрій людей, поводитися відповідно до них, керувати своїми емоціями і поведінкою;
  • збагачувати знання про свою сім’ю, рід, сімейні реліквії, традиції;
  • ознайомлювати з основними функціями сім’ї як психологічної групи і соціального інституту;
  • ознайомлювати з розмаїттям соціальних ролей, їх особливостями, виховувати позитивне ставлення до різних соціальних ролей та розуміння необхідності їх існування;
  • закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей.

 

Починаючи з раннього віку на заняттях та інших формах роботи, під час образотворчої, трудової та ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-­статевих ролей.

 

Починаючи з середньої групи, з дітьми варто проводити спеціально організовані заняття, спрямовані на реалізацію завдань гендерного виховання, адже діти п’ятого року життя вже мають деякі уявлення про особливості соціальних взаємин між жінками і чоловіками.

 

Основними формами роботи з дітьми старшого дошкільного віку є:

  • організовані заняття - групові та індивідуальні;
  • етичні бесіди;
  • проблемні ситуації;
  • прогнозування життєво значимих ситуацій;
  • ігри;
  • ситуації спілкування з дітьми;
  • прогулянки, екскурсії;
  • театралізовані розваги;
  • самостійна діяльність дітей.

 

Роботу з гендерного виховання дітей дошкільного віку варто здійснювати, дотримуючись принципів:

  • активності - використання будь­-яких ситуацій у житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і вироблення відповідної рольової поведінки;
  • реалістичності - формування реалістичного розуміння статевої диференціації;
  • адресності - врахування не лише статі та віку дитини, а й її психічного і фізичного розвитку, соціального та культурного рівня;
  • неперервності - послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства;
  • правдивості - надання максимально правдивої інформації з урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї інформації;
  • довіри - базування взаємин між дитиною та педагогом на довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення педагога до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої поведінки;
  • моральної чистоти - виховання моральної особистості з домінуванням якостей, що формують хлопчика як майбутнього чоловіка, а дівчинку - як майбутню жінку.

 

Для формування у дітей адекватної статево-­рольової поведінки перед педагогами стоять такі завдання:

  • формувати у дітей уявлення про відмінності у поведінці хлопчиків і дівчаток;
  • розвивати способи взаємодії, притаманні жіночому і чоловічому типам поведінки;
  • створювати умови для набуття досвіду чоловічої і жіночої поведінки;
  • розвивати морально-­вольові якості, характерні для хлопчиків (сміливість, рішучість, силу, витривалість тощо) і дівчаток (доброту, ніжність, співчутливість, чуйність тощо).

 

Досвід взаємодії в різних життєвих ситуаціях формується у дітей через спільні дії з предметами (іграшками, квітами, книги книжками тощо) чи комунікації (обмін судженнями, думками, оцінками тощо). Завдання педагога - демонструвати правильні способи взаємодії та розвивати в дітей здатність обирати у відповідній ситуації найбільш правильні з них. У ситуаціях, коли треба поступатися, вміти слухати та розуміти одне одного, бути вдячними за поступку, поважати думку іншого вихователь сприяє формуванню єдиних способів поведінки незалежно від статі дітей. Утім право першого вибору завжди має залишатися за дівчинкою.

 

Дуже важливим аспектом роботи з гендерного виховання дітей є створення відповідного предметно-розвивального середовища, яке є умовою прояву статево­рольової поведінки дітей, стимулює їх до вираження у повсякденні свого чоловічого чи жіночого образу.

 

Створюючи предметно­-ігрове розвивальне середовище в групі дошкільного навчального закладу, обов’язково слід подбати про осередки, у яких граються разом і дівчатка, і хлопчики. Тут розміщують атрибути до сюжетно­рольових ігор «Сім’я», «Магазин», «Поліклініка», «Бібліотека», «Лікарня» тощо. Водночас у групах для дітей старшого дошкільного віку доцільно створити окремі, спеціально оформлені та обладнані куточки для дівчаток та хлопчиків. Саме у віці п’яти-семи років діти під час ігрової діяльності починають групуватися за статевим принципом. Такий «розподіл» дітей, з одного боку, сприяє формуванню жіночності в дівчаток і мужності в хлопчиків, а з іншого - підводить їх до розуміння необхідності спільних ігор.

 

Психологи вважають, що з допомогою ігор та іграшок діти дошкільного віку оволодівають нормами і правилами життя в суспільстві. Саме в ігровій діяльності розвиваються їхні інтелект і емоції, уява і мовлення. Програючи сюжети з дорослого життя, моделюючи відносини «лікаря» і «хворого», «водія» і «пасажира», «матері» і «доньки», діти засвоюють соціальні норми поведінки.

Традиційно іграми, спрямованими на засвоєння своєї статевої ролі, для дівчаток є ігри «у доньки-­матері», а для хлопчиків - «у війну». Гра з лялькою дає змогу дівчаткам засвоїти роль матері, яка доглядає за малюком. Ігри ж «у війну» дають змогу хлопчикам відчути себе мужніми захисниками, виховувати чоловічі риси характеру.

 

У дітей, які не грають в ігри, що відповідають їхній статі, під час формування статево­-рольових стереотипів поведінки зазвичай виникають труднощі. Такі діти можуть стикатися з проблемами під час спілкування з однолітками як своєї, так і протилежної статі, їх самооцінка менш стійка і неадекватна.

 

Специфіка пізнавального розвитку дівчаток і хлопчиків потребує диференційованого підходу до них під час організації пізнавальної діяльності. Так, у хлопчиків зазвичай переважає зорове сприймання, у дівчаток - слухове. Дівчатка потребують детальнішого пояснення завдань, ніж хлопчики, для яких достатньо лише вказівки щодо принципу їх виконання.

 

У розвитку просторового мислення, формуванні навичок роботи з конструктором хлопчики зазвичай випереджають дівчаток. Тому доцільно активізувати розвиток просторового мислення у дівчаток під час спільної з хлопчиками конструкторської діяльності.

 

Під час занять вихователям не слід вимагати повної відповіді від хлопчиків: у них швидкість мовлення (кількість слів, промовлених за одиницю часу) менша, ніж у дівчаток. Не варто також вимагати від хлопчиків під час відповіді дивитися в очі педагогу. Адже це «жіночий» тип поведінки. Дівчатка зазвичай дивляться в очі педагогу, не відволікаються, кивають головою, шукають підтвердження правильності своєї відповіді, а хлопчики - дивляться вниз або в сторону, шепочуть собі під ніс, але це не означає, що вони не думають і не шукають рішень.

 

Особливу увагу на заняттях з розвитку мовлення варто приділяти читанню літературних творів та етичним бесідам за їхнім змістом. Образи персонажів не лише мають бути художньо виразними й емоційно привабливими, а й демонструвати полярні еталони поведінки (боягуз - герой, працьовита - ледача тощо). Саме зміст художніх творів сприяє формуванню уявлень дітей про ідеали сімейних відносин.

 

Гендерний підхід передбачає відповідність методів керівництва іграми їх змісту і специфіці ігрової діяльності дітей різної статі. Необхідно задовольняти потребу хлопчиків у змаганнях і перемозі. «Перемогла дружба» - це не для них. Хлопчики старшого дошкільного віку потребують ігор, які сприяють становленню мужності. Це ігри з великою кількістю учасників, чіткою ієрархією «домінування - підпорядкування», конкуренцією і високим рівнем підпорядкування спільній меті, застосуванням фізичної сили у боротьбі за лідерство тощо. Дівчаток цікавлять ігри з меншою кількістю учасників, невисоким рівнем підпорядкування спільній меті. Лідерство дівчатка здобувають у перемовинах, а не силою.

 

Організовуючи спільні ігри, зокрема з сімейно­-побутової тематики («Очікуємо гостей», «Сімейний відпочинок за містом» тощо) і ігри-­драматизації за сюжетами казок, слід створювати ситуації, у яких дошкільники матимуть змогу перейнятися переживаннями персонажів і співвіднести еталони моральної поведінки у казці зі своєю власною поведінкою. У таких іграх важливо подолати «роз’єднаність» ігрових угрупувань хлопчиків і дівчаток, які зазвичай виникають через різницю їхніх ігрових інтересів.

 

Організовуючи спільну трудову діяльність, доцільно об’єднувати хлопчиків і дівчаток для виконання достатньо простих доручень, де треба проявити і фізичну силу (хлопчики), і акуратність, ретельність (дівчатка). Поступово діти вчаться самостійно розподіляти між собою трудові операції з урахуванням статі партнера.

 

До вправи “Асоціації”

Соціум - це: суспільство як цілісна соціальна система; людська спільність певного типу (родові і сімейно-споріднені, соціально-класові, національно-етнічні, територіально-поселенські спільності); соціальне оточення людини, сукупність форм діяльності людей, що історично склалися.

Соціум - це специфічна система, свого роду організм, що розвивається за своїми особливими законами, які характеризуються надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатами їх зв’язків стають особливі умови життєдіяльності та особливе оточення, які створюються в окремих соціальних групах. Ці умови можуть впливати на інших людей, які не входять до цих груп.

Соціум - це не лише сім’я (батьки, родичі), а ще й дошкільні заклади (вихователі), школа (викладачі, вчителі, адміністрація), приятелі (під час дозвілля та позашкільних заходів)... Усі вони є взірцями або анти-взірцями для наслідування, виховання та навчання.

Соціум - це люди зі схожим світоглядом, які об’єднані в одну велику групу, мають спільну територію, політичні погляди та економіку Внаслідок цього, люди об’єднуються єдиною системою вимог до поведінки, у них вироблені певні закони, яким підпорядковується суспільство. Усе, що не прийнятно для даної групи людей, засуджується і пригнічується.

 

Вивчаємо Базовий компонент

Освітня лінія “Дитина в соціумі”

 

Зміст освіти

Результати освітньої роботи

Сім’я

Усвідомлює зміст понять “сім’я”, “сімейні традиції” (склад, ознаки: спільне проживання, взаємна турбота, любов, добро­зичливість, сімейні обов’язки, повага та гідне ставлення до членів сім’ї, збереження сімейних традицій). Розуміє, що бать­ки - найрідніші люди, які доглядають та виховують своїх дітей, ставиться до них з любов’ю та повагою, турбується про них; відгукується на їхні звернення, прохання, дотримується по­рад дорослих. Знає, що рідні брати-сестри - це діти, народжені в одній сім’ї. Встановлює й підтримує доброзичливі, дружні стосунки з ними, ставиться до них з любов’ю. Турбується про рідних братів-сестер, дослуховується до старших, опікується молодшими.

Знає, що дідусь та бабуся доводяться батьками татові та мамі. Поважає їх, піклується про їхнє здоров’я, самопочуття; шано­бливо ставиться до них. Дбає про них, допомагає, не ображає їх своїми висловами, вчинками та поведінкою. Дотримується правил сімейного співжиття. Усвідомлює обов’язки кожного члена сім’ї, намагається виконувати свої, підтримує порядок у своєму помешканні, розуміє внесок кожного члена сім’ї у її добробут. Співчуває хворим членам родини, прагне надати по­сильну допомогу

 

Родина

Знає, що родина об’єднує всіх родичів матері та батька, усві­домлює ступінь рідства. Ініціює підтримання родинних зв’яз­ків, виявляє інтерес до спільних родинних справ, свят, зу­стрічей, фото- та фільмотек тощо. Бере участь у складанні історії роду, веденні родовідного дерева. Відчуває себе повно­цінним членом родини. Прагне бути в присутності рідних “са­мим собою”, розраховує на розуміння і захист. Помічає зов­нішню та внутрішню схожість і несхожість із рідними. Прагне діяти так, щоб не засмучувати близьких, щоб викликати в них почуття задоволення. Виявляє чуйність та уважність; стримує свої бажання, якщо вони заважають рідним; прагне бути при­четною до спільних турбот і проблем сім’ї

Родинно-

побутова

компетенція

Обізнаність із нормами та правилами сімейного (родинного) співжиття; здатність їх дотримуватися; уміння підтримувати доброзичливі, дружні, довірливі стосунки в родинному колі, виявляти турботу і любов до рідних та близьких членів родини

Люди

Вирізняє знайомих людей з-поміж інших як таких, які добре знають один одного (друзі, товариші, сусіди, співробітники батьків, працівники дошкільного закладу тощо), привітно вітається. Усвідомлює, що знайомі можуть бути як серед дорослих, так і серед дітей. При зустрічі впізнає знайомих, із власної ініціативи чи у відповідь на звернення виявляє готовність і здатність доброзичливо спілкуватися з ними. Уміє вислухати дорослого, відповісти на запитання, відгукнутися на прохання, пропозицію, виявляє чемність у ставленні до них.

Відкрита для контактів з дорослими людьми різного віку, статі, національності, соціального статусу. Розуміє, що доросла людина володіє професією, має роботу, сім’ю, виховує дітей, турбується про своїх батьків. Виявляє повагу до дорослих. Усвідомлює свою залежність від старшого покоління, приймає опіку. У зверненнях до них та власних діях виявляє повагу, готовність допомагати. 3 повагою ставиться до людей похилого віку. Прагне бути схожою на рідних та авторитетних дорослих.

Розуміє, що чужі - це люди, які між собою не знайомі (перехожі на вулиці, пасажири у транспорті, відвідувачі магазину, глядачі в театрі тощо); поводиться з ними обачно, стримано, чемно. У разі нагальної потреби (загубилась у натовпі, магазині, іншому людному місці) може звернутися за допомогою до незнайомої людини - водія чи контролера в транспорті, продавця чи охоронця (міліціонера) в магазині тощо. Користується елементарними правилами самозбереження: не бере від незнайомців солодощі, іграшки, не зваблюється пропозицією покататися на машині, не розповідає чужим про себе, свою сім’ю, родину, місце проживання тощо

Діти

Здатна входити в контакт з різними за віком дітьми, налагоджує з ними активну взаємодію, спілкування. У колі молодших почувається старшою, а зі старшими - молодшою; усвідомлює свої можливості, дотримується норм спілкування. Виявляє інтерес і прагнення брати участь у будь-якій спільній справі (грі, продуктивній діяльності), ділиться своїм досвідом, уміннями, знаннями, підтримує загальну для всіх мету діяльності. Домагається визнання себе іншими дітьми, прагне бути доречною, бажаною у спілкуванні, грі тощо. Самостійно встановлює й підтримує партнерські, ділові та особисті контакти з іншими дітьми, володіє правилами поведінки у конфліктних ситуаціях. Відчуває межу припустимої поведінки. Уникає гострих суперечок, намагається порозумітися. Передбачає наслідки своїх негативних дій, розуміє причини виникнення непорозумінь. Може визнати свою провину, поступитися власними інтересами. Знає та використовує слова-пояснення, виправдання, вибачення

Група

Орієнтується в тому, що група - це об’єднання, яке виникає на основі особистих симпатій, емоційних взаємин між її членами. Обізнана з віковими групами дітей дошкільного віку у навчальних закладах (молодша, середня, старша). Усвідомлює, що групу гуртують спільні цінності, щирість та відвертість стосунків, довіра, певні поведінкові норми; прихильне ставлення один до одного. Розуміє, що дружба - це прояв взаємної довіри, відданості, поваги між людьми. Ініціює дружні стосунки з тими, кому симпатизує, усвідомлює, що дружбою треба дорожити. Орієнтується в тому, що кожна країна має свою територію, на якій проживають люди з різним кольором шкіри, волосся, розрізом очей тощо. Вони мають свою культуру, звичаї, мову. Розуміє, що всі народи світу прагнуть миру й щасливого життя

Соціально-

комунікативна

компетенція

Обізнаність із різними соціальними ролями людей (знайомі, незнайомі, свої, чужі, діти, дорослі, жінки, чоловіки, дівчатка, хлопчики, молоді, літні тощо); з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин; уміння дотримуватись їх під час спілкування. Здатність взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе. Уміння співпереживати, співчувати, допомагати іншим, обирати відповідні способи спілкування в різних життєвих ситуаціях

 

 

 

 

 

Категорія: