Центр розвитку дитини "Гармонія"

Для уникнення помилок у вихованні та

налагодженні довірливих стосунків з малечею

      Природа і виховання посприяли тому, що всі люди різні: немає однакових батьків, як немає й однакових дітей. Кожен із нас - неповторна особистість. Саме цим пояснюється відсутність єдиного універсального рецепту виховання дитини в сім'ї. Проте є об'єктивні дані, пов'язані із закономірностями психофізичного розвитку особистості в цілому і в кожний віковий період зокрема. Знання цих даних дозволяє не тільки забезпечити своєчасність і повноцінність її розвитку, але й створити для цього процесу найсприятливіші умови. Ці умови мають враховувати не тільки потреби, але й можливості дитини, сприяти поліпшенню мікроклімату в сім'ї. 

     Кожна дитина, незалежно від віку, відчуває природну потребу у фізичній і психологічній безпеці. Створювати умови для безпечної поведінки малюка має сім'я, організовуючи сімейне виховання з позицій інтересів дитини. Але ці інтереси завжди мають зворотний зв'язок: у перспективі - це гарантована захищеність самих батьків. Але як її досягти? У чому полягає мудрість сімейного традиційного  виховання?

     Як показує багатовіковий досвід, формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів - із любові і вимогливості як до дитини, так і до себе. Ці компоненти є рушійною силою для цілої системи стимулів і стримувань поведінки. Зосередженість тільки на любові і недооцінювання вимогливості може викликати неповагу до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність, командний стиль виховання створює гнітючу атмосферу в сім'ї, ображає малюка і дає йому підстави вважати, що його не люблять, що він нікому не потрібний. А це значить, що в прояві почуттів потрібно завжди прагнути до їх розумного балансу.

     Що необхідно для досягнення достатнього ступеня психологічної захищеності в сім'ї і батьків, і дітей?

Насамперед це:

• встановлення певних меж діяльності - не жорстких, але й не безконтрольних;
• навчання і стимулювання адекватного прояву емоцій;
• встановлення для самих батьків певних принципів і норм поведінки, а саме:
• прийняття малюка таким, який він є від природи, без критики й осуду;
• повага і схвалення дитини як особистості, а не внаслідок її догоджання батькам;
• визнання того, що потреби дитини в створенні умов для її повноцінного розвитку - законні;
• розуміння значимості дитини для батьків і для держави;
• виконання стосовно дитини функцій захисника її інтересів і співучасника її справ;
• уміння втішати дитину, коли вона відчуває біль, невпевненість, переживає стрес;
• прийняття дитини як цілісної особистості, а не судження про неї і її можливості за окремими рисами характеру й окремими вчинками;
• постійний аналіз батькам власної виховної діяльності та її результатів;
• розуміння того, що дитинство - це не підготовчий етап до життя, а саме життя, коли відбувається формування особистості.

     Домогтися таких стосунків у сім'ї можна, забезпечивши наступні умови:

• виховання і розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної окремої особистості;
• формування потреби розуміти інших людей, поважати їхню гідність;
• забезпечення таких стосунків між батьками і дітьми, сутність яких полягає у взаємній турботі, наповненні життя доброчинністю;
• накопичення досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які потребують співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;
• використання кращих традицій етнопедагогіки, народної мудрості виховання.

      Ці загальні принципи, норми й умови виховання створюють основу сімейного добробуту і забезпечують порозуміння батьків і дітей. Вони можуть бути конкретизовані в різноманітних ситуаціях, але суть має залишатися саме такою. У ній полягає головне правило сімейної педагогіки: стався до своїх дітей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Важливо запам'ятати: перш ніж чогось очікувати від дитини, потрібно переконатися, що вона вас розуміє і що вона може це виконати.